* * *
Привіт, дівчатка ( а може і хлопці, хто зна :))) ! Ну, як вам осінь ? Як настрій ? Справи ?
Я неймовірно ЛЮБЛЮ осінь, але, чесно кажучи, цьогоріч трішки засмучена :(...Я так чекала цю прекрасну і кольорову пору, з її величною красою і яскравою палітрою, лагідним теплом і ошатним вбранням ! Та довгий час у нас було все зелене і стояла сонячна погода, а потім стали з'являтися осінні барви та стало холодно, сіро і похмуро...
Правда нам таки вдалося зловити кілька хороших днів ( я навіть донечку заради цього в садок не водила :))) і насолодитися прогулянками серед осінніх пейзажів. І ці прогулянки нагадали нам казочку, яку я ще 3 роки тому написала для доні...Напишу і вам -- може кому згодиться :)))...
Осіння казочка для доні .
Колись давно в далеких краях жила рудоволоса красуня Осінь - майстриня і
чарівниця. І було у неї троє синів. Ось, одного разу, зібрала вона
синів і сказала їм :
- Синочки мої, ви вже підросли і багато чому я вас навчила. Тепер хочу
подарувати вам чарівний сад. І якщо ви за ним будете доглядати і
піклуватись про нього, то буде він розростатись і тішитиме вас своїми
чудесними плодами і величною красою.
Зраділи сини такому подарунку, подякували мамі щиро і гайда до саду...
Прийшли -- роздивляються, дивуються, стежинами ходять...Оглянули все
навкруги і взялись до роботи...
Старший син був ласун і вправний кухар. Назбирав він у саду
червонобоких яблук, духмяних груш, синьооких слив і напік пирогів.
Пироги вийшли рум'янощокі, пишні. З оранжевих пузатих гарбузів
приготував солодку і запашну кашу. З капустинки-стоодежинки і
бурячка-круглячка -- зварив смачненький гаряченький борщик. Назбирав
ароматних п'янких трав і заварив чай, який булькотів і наче наспівував у
чайничку. Але найбільше він полюбляв мед, особливо -- вересовий. А в
саду вересу цвіло багато -- і білого і рожевого і лілового -- висіли
дрібні квіточки на довгих китицях. Назбирав старший син з них меду а мед
-- темно-жовтого і червоно-бурого кольору, густий, запашний, трохи
терпкуватий. І стали всі старшого сина за це Вереснем називати.
Середній син був мрійник і художник. Взяв він фарби і палітру і пішов до
саду. Вдягнув берези у золоту чадру, покрив багрянцем старого
могутнього дуба, прикрасив горобину кораловим намистом. На гілля
розвісив мереживо-павутинки, розкинув блакитне простирадло на небо. І
дуже вже він полюбляв жовту сонячну фарбу. Пофарбував листочки,
розстелив на галявинах жовті покривала, загоріли вогниками жовто-гарячі
чорнобривці і їм посміхаючись закивали головами соняшники. На кучерявий
клен одягнув жовтий абажур і вільху нагородив жовтими сережками.
Навіть сусідський кіт і той став з сонячною жовтинкою. Тому, середнього
сина, стали Жовтнем звати.
От тільки найменший син нічого не робить, братам не допомагає, тільки
носиться по саду і з вітром навипередки...Скільки брати його не просили
не слухав їх, бешкетував і байдикував.
Та час іде, день повільно спливає і настала пора вечеряти. Вересень і
Жовтень стіл накрили, сіли, смаколиками ласують...і ось, двері
відчиняються і меньшенький -- тут, як тут. А брати йому і кажуть :
-- Що ж, ти, братику, як працювати і нам допомагати, то тебе не докличешся, а як їсти, то ти мастак ?
Образився менший брат, скочив із-за столу, розізлився і побіг на двір.
Прибіг до саду і давай все навкруги ламати...Квіти пом'яв, трави
витоптав, гілля наламав, сірим рядном небо завісив, всі-всі листочки
зірвав і додолу кинув...А тоді присів на пеньочок, поглянув навкруги, що
він накоїв і так йому соромно і боляче стало...І гірко-гірко заплакав.
Потекли сльози із очей, впали на землю холодними дощами і побігли
брудними потоками...І стали, через це меншого сина Листопадом звати...І
тому в листопаді так багато дощів випадає...
Гарного вам настрою і веселкових барв !!!