* * * 

Привіт, дівчатка ( а може і хлопці, хто зна :))) ! Ну, як вам осінь ? Як настрій ? Справи ?

Я неймовірно ЛЮБЛЮ осінь, але, чесно кажучи, цьогоріч трішки засмучена :(...Я так чекала цю прекрасну і кольорову пору, з її величною красою і яскравою палітрою, лагідним теплом і ошатним вбранням ! Та довгий час у нас було все зелене і стояла сонячна погода, а потім стали з'являтися осінні барви та стало холодно, сіро і похмуро...

Правда нам таки вдалося зловити кілька хороших днів ( я навіть донечку заради цього в садок не водила :))) і насолодитися прогулянками серед осінніх пейзажів.  І ці прогулянки нагадали нам  казочку, яку я ще 3 роки тому написала для доні...Напишу і вам -- може кому згодиться :)))...

Осіння казочка для доні .

 
Колись давно в далеких краях жила рудоволоса красуня Осінь - майстриня і чарівниця. І було у неї троє синів. Ось, одного разу, зібрала вона синів і сказала їм :
- Синочки мої, ви вже підросли і багато чому я вас навчила. Тепер хочу подарувати вам чарівний сад. І якщо ви за ним будете доглядати і піклуватись про нього, то буде він розростатись і тішитиме вас своїми чудесними плодами і величною красою.

Зраділи сини такому подарунку, подякували мамі щиро і гайда до саду... Прийшли -- роздивляються, дивуються, стежинами ходять...Оглянули все навкруги і взялись до роботи...

Старший син був ласун і вправний кухар. Назбирав він у саду червонобоких яблук, духмяних груш, синьооких слив і напік пирогів. Пироги вийшли рум'янощокі, пишні. З оранжевих пузатих гарбузів приготував солодку і запашну кашу. З капустинки-стоодежинки і бурячка-круглячка -- зварив смачненький гаряченький борщик. Назбирав ароматних п'янких трав і заварив чай, який булькотів і наче наспівував у чайничку. Але найбільше він полюбляв мед, особливо -- вересовий. А в саду вересу цвіло багато -- і білого і рожевого і лілового -- висіли дрібні квіточки на довгих китицях. Назбирав старший син з них меду а мед -- темно-жовтого і червоно-бурого кольору, густий, запашний, трохи терпкуватий. І стали всі старшого сина за це Вереснем називати.

Середній син був мрійник і художник. Взяв він фарби і палітру і пішов до саду. Вдягнув берези у золоту чадру, покрив багрянцем старого могутнього дуба, прикрасив горобину кораловим намистом. На гілля розвісив мереживо-павутинки, розкинув блакитне простирадло на небо. І дуже вже він полюбляв жовту сонячну фарбу. Пофарбував листочки, розстелив на галявинах жовті покривала, загоріли вогниками жовто-гарячі чорнобривці і їм посміхаючись закивали головами соняшники. На кучерявий клен одягнув жовтий абажур і вільху нагородив жовтими сережками. Навіть сусідський кіт і той став з сонячною жовтинкою. Тому, середнього сина, стали Жовтнем звати. 

От тільки найменший син нічого не робить, братам не допомагає, тільки носиться по саду і з вітром навипередки...Скільки брати його не просили не слухав їх, бешкетував і байдикував.
Та час іде, день повільно спливає і настала пора вечеряти. Вересень і Жовтень стіл накрили, сіли, смаколиками ласують...і ось, двері відчиняються і меньшенький -- тут, як тут. А брати йому і кажуть :
-- Що ж, ти, братику, як працювати і нам допомагати, то тебе не докличешся, а як їсти, то ти мастак ? 

Образився менший брат, скочив із-за столу, розізлився і побіг на двір. Прибіг до саду і давай все навкруги ламати...Квіти пом'яв, трави витоптав, гілля наламав, сірим рядном небо завісив, всі-всі листочки зірвав і додолу кинув...А тоді присів на пеньочок, поглянув навкруги, що він накоїв і так йому соромно і боляче стало...І гірко-гірко заплакав. Потекли сльози із очей, впали на землю холодними дощами і побігли брудними потоками...І стали, через це меншого сина Листопадом звати...І тому в листопаді так багато дощів випадає...

Гарного вам настрою і веселкових барв !!!